Рамкова мирна угода між США та Іраном вже стала одним із найважливіших факторів впливу на світовий нафтовий ринок. Але РФ не матиме кривавих нафтодоларів на війну насамеред через план України.
Нафтове цінове піке
Одразу після оголошення про досягнення домовленостей щодо припинення бойових дій та відкриття Ормузької протоки світові ціни на нафту різко пішли вниз. Вартість Brent опустилася до найнижчих рівнів із початку іранської кризи(лише за останній тиждень втративши понад 9%), а трейдери почали закладати у котирування повернення на ринок значних обсягів іранської нафти, пише Reuters.
При цьому падіння Brent з приблизно 100 до 78 доларів означає скорочення нафтових доходів експортерів майже на 20–25%.
Основна причина зниження цін полягає в тому, що ринок очікує відновлення експорту з Ірану та нормалізації судноплавства через Ормузьку протоку, якою зазвичай транспортується близько п'ятої частини світової морської торгівлі нафтою. Після кількох місяців блокування цього маршруту інвестори закладали у вартість нафти значну "воєнну премію". Тепер вона стрімко зникає.
Водночас рамкова угода не означає негайного та повного скасування санкцій проти Тегерана. Остаточні рішення прив'язані до наступного етапу переговорів і виконання Іраном умов щодо ядерної програми. Однак тимчасові послаблення вже дозволяють очікувати поступового збільшення іранського нафтового експорту протягом найближчих місяців.
То чи зникне світовий дефіцит нафти?Повернення Ірану на ринок саме по собі не означає формування надлишку нафти. Під час конфлікту світовий ринок втратив сотні мільйонів барелів поставок через блокування Ормузу та перебої з експортом із країн Перської затоки.І навіть після досягнення домовленостей повне відновлення логістики займе місяці, повідомляє TheGuardian.
Тому більшість аналітиків наразі очікують не дефіциту, а поступового переходу до більш збалансованого ринку. Ціни на нафту можуть залишатися нижчими за пікові показники весни 2026 року, але навряд чи впадуть до рівнів 2024-2025 років через збереження геополітичних ризиків та обмеження пропозиції з боку інших виробників.
Політика щодо російської нафти
То що ж буде, якщо США не продовжать послаблення санкцій щодо морського експорту російської нафти?
Нагадаємо, уберезні 2026 року Вашингтон тимчасово пом'якшив частину обмежень на російський нафтовий експорт для стабілізації світового ринку під час іранської кризи. Однак вже навесні американські чиновники заявили, що ці винятки мають тимчасовий характер і можуть бути скасовані після стабілізації ситуації на Близькому Сході.
Якщо адміністрація США відмовиться від продовження таких послаблень(а це вже фактично відбувається), Росія зіткнеться з новими труднощами у морському експорті нафти. За умов повернення іранських обсягів на ринок потреба Заходу у тимчасових поступках Москві різко зменшується. Це означатиме додатковий тиск на російські нафтові доходи, що залишаються головним джерелом фінансування війни.
Між тим, починаючи з весни 2026 року, російська нафтопереробна галузь зазнає дедалі більших втрат через регулярні удари українських безпілотників по нафтобазах, НПЗ та перевалочних терміналах.
"НПЗ у цій ситуації найбільш доступні і дають найбільш відчутний результат. Тому що, по-перше, вони локальні, по-друге, їх набагато складніше швидко відновлювати, а по-третє, величезні відстані на території Росії вимагають досить витратної логістики", - зауважує у коментарі ЗМІ військовий експерт Олег Пендзин.
У результаті російська влада вже кілька разів обмежувала експорт бензину та авіаційного пального, намагаючись втримати внутрішній ринок від дефіциту. Одночасно уряд стимулює збільшення переробки сирої нафти всередині країни, аби компенсувати втрати від атак.
Втім проблеми із забезпеченням паливом вже фіксуються щонайменше у десятку регіонів Росії. За даними Reuters, черги на АЗС та обмеження продажів бензину були зафіксовані в Удмуртії, окупованому Севастополі, низці регіонів Поволжя, окремих районах Південного федерального округу а також у регіонах, залежних від постачання з пошкоджених нафтопереробних заводів.
Причини дефіциту комплексні. Це й удари по нафтопереробних підприємствах, і пошкодження паливної логістики, й зростання внутрішнього попиту, а також необхідність перенаправлення ресурсів для потреб армії та скорочення резервів якісного пального.
Показово, що російська влада була змушена послабити екологічні стандарти для бензину та дизеля, дозволивши виробництво пального нижчої якості, аби уникнути масштабнішої кризи.
З чудових свіжих новин 18 червня - повторний удар по нафтовій інфраструктурі району Капотня у Московському регіоні, що вкладається у загальну тенденцію системного ураження російської паливної логістики: Капотня є одним із ключових центрів забезпечення паливом Московської агломерації та важливим елементом системи постачання нафтопродуктів центральної Росії.
У нашому Генштабі зазначили, що потужність Московського НПЗ перевищує 12 млн. тонн нафти на рік, а саме підприємство задіяне у забезпеченні російської армії. А президент України Володимир Зеленський повідомив, що цієї ночі також були вражені цілі у Ростовській області РФ та на тимчасово окупованих територіях України.
"Цілком справедлива відповідь на російські удари по наших містах та населених пунктах і ще один важливий результат роботи наших воїнів по об'єктах, які забезпечують російську військову машину", - заявив він.
І навіть якщо фізичні пошкодження виявляться обмеженими (а там більше п’яти прильотів і зірвана потужним вибухом кришка нафтосховища), сам факт регулярних ударів по об'єктах поблизу Москви створює для Кремля додаткові витрати на протиповітряну оборону, ремонт інфраструктури та резервування паливних запасів.
Кремлю нікуди подітися
Тож не дивно, що Росія починає імпортувати паливо з Азії, перетворюючись з потужної країни-бензоколонки на порожню.
Рішення розпочати морський імпорт бензину з азійських країн безперечно є найбільш показовою ознакою погіршення ситуації у РФ вперше за тривалий час. За даними Reuters, постачання планується організувати вже у червні.
Але як Україна та Європа можуть цьому перешкодити? Є кілька інструментів впливу. По-перше, це посилення санкцій проти суден так званого "тіньового флоту" РФ, розширення обмежень щодо страхування морських перевезень, санкції проти посередників в Азії та країнах Перської затоки, а також контроль за перевантаженням нафти та нафтопродуктів у відкритому морі та нові обмеження на фінансові розрахунки за паливні поставки до РФ.
Окрему роль відіграє продовження ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі, котрі знижують здатність Росії перетворювати сиру нафту на готові нафтопродукти.
Тож для Кремля ситуація стає дедалі складнішою: з одного боку, мирна угода між США та Іраном знижує світові ціни на нафту, а отже й доходи російського бюджету від експорту енергоносіїв. З іншого - удари по НПЗ та нафтобазах створюють дефіцит пального всередині країни й змушують Росію витрачати додаткові кошти на імпорт бензину та ремонт інфраструктури.
І якщо США остаточно повернуться до жорсткого санкційного режиму щодо російського морського експорту, а Європа посилить боротьбу з "тіньовим флотом", Москва може втратити ще частину валютних надходжень. У такому разі можливості фінансування війни поступово скорочуватимуться, а дефіцит ресурсів усередині країни зростатиме.
Таким чином, парадоксально, але мирна угода між Вашингтоном і Тегераном може стати одним із найбільш неприємних для Кремля міжнародних рішень 2026 року: вона одночасно знижує нафтові доходи Росії, послаблює аргументи на користь санкційних винятків і збільшує економічний тиск на державу, що продовжує війну проти України.
Ірина Носальська